Я - мама. І я - спокійна.

А ви чули колись це сакраментальне "я ж мама, я ж хвилююсь!"
Я ніколи цього не розуміла. І в 15 мені казали, що "коли народиш - помудрішаєш", в 20, коли я народила старшого сина, розуміння так і не прийшло. Але тоді в мене було предостатньо інших причин вважати себе "поганою мамою", тож ця дрібничка просто з бульканням потопилась у них.
В 24 і 26, коли народились мої наступні діти, мені казали "от буде тобі 30".
А в 30, підчас четвертої вагітності я зрозуміла нарешті, що безнадійна :) Я - безнадійно спокійна мама.
І це не означає, що я завжди впевнена, що з моїми дітьми все гаразд. Впевненість може бути лише обґрунтованою. А спокій - це той капітал, яким дуже бажано заручитись ще на етапі планування вагітності. Батьки, а особливо - мама, - це вже не просто люди. Це бетонні стовпи на фундаменті, навколо яких будуються життя нових людей. Постійні переживання і хвилювання замулюють цей фундамент, розвалюють його на корені.
Так, часом я спокійна "всупереч". Згадую, як ми зі старшим сином були в лікарні і його оперували. Мені було дуже страшно, але я опанувала себе. Це загалом дуже важко - коли в конкретний момент відбувається щось важливе, але ти не можеш на це вплинути. І все ж - лишається зрозумілим, що "не можеш вплинути" головним чином означає "не можеш покращити". А налажати можна завжди. Розкиснувши, плачучи, знищуючи себе. Що більше дітей - то більше потрібно співпрацювати з незалежними від нас важливими обставинами.
Спокійно співпрацювати.
Підчас вагітності ситуацій, на які ми вплинути не можемо, більше, ніж хотілось би. Згадуючи свої загрози, мушу сказати, що це був навіть не спокій, а стан "заморозки". Від розуміння того, що ефективно допомогти мені в цій ситуації і так ніхто не може, бажання "робити ХОЧ ЩОСЬ" не виникало.

Не брехатиму, що я ніколи не плачу чи не кричу на дітей. Буває, всяке. Досить часто у мене "зворотня реакція" вже після безпосередньої небезпеки. Наприклад, я побоююсь собак і не вмію з ними поводитись. Тож для мене було великим стресом рятувати дитину від вуличного пса, але я якось змогла це зробити. А вже вдома затрусились коліна, захотілось втекти і не підходити. Дитина була не моя, але в таких ситуаціях чужих не буває.
Для мене дуже важливо, щоб діти - в тому числі Малюся Ігорівна, яка товче мою печінку, поки я все це пишу, - знали: у них є я. І я - не істеричне, не безпорадне і не осуджуюче створіння, а Велика Спокійна Мама. Зараз і в перший рік життя я буду цілим світом для малюсі. Пізніше стану важливою головною людиною - на короткі швидкоплинні роки. Пізніше - якщо пощастить - буду близькою людиною, до якої хочеться звернутись.
І що більш штормове і грозове життя навколо, що небезпечніший світ, - то цінніший той спокій. Саме цього дітям схочеться, коли щось трапляється, - звернутись до когось, хто має Силу і Спокій. І дитинці, яка народжується, значно страшніше, ніж мамі. Мама-то знає, що відбувається, а крихітний м'який беззахисний малючок - ні.
Можливо, у мене є недостатньо речей та грошей, недостатньо досягнень і впливу, недостатньо багато чого матеріального. Але спокою у мене достатньо. Достатньо для усіх.
Ми багато пережили з Малюсею і це зблизило нас ще більше (якщо так в принципі можна говорити про людей зі з'єднаними системами кровообігу). А зараз відвідуємо жіночу консультацію - не для того, щоб нас там заспокоювали, а для того, щоб принести свій спокій туди. Щоб розповісти, що в нас усе гаразд, а не щоб запитувати, чи це так
Все гаразд - також не значить, що я "не відчуваю, що вагітна". В мене болять ноги і спина, я постійно хочу їсти, у мене тренувальні перейми і задишка. Все гаразд, загалом :) Принаймні, щойно я почну дерти на собі волосся і жалітись, що я не витримую, я втрачу чи не найголовніше, що у мене є як у мами - мій спокій.
Між іншим, спокій - це не наплювательство. Мої діти ситі, одягнуті, і якщо вони не вдома, - то я добре знаю, де вони, з ким і що роблять. Якщо вони хворіють, то отримують необхідний догляд, контроль, а в разі потреби - і лікування. Але навіть в ситуаціях хвороб, коли температура дуже висока і я міряю її щопівгодини, - я спокійна. Зі сторони це часом виглядає як безсердечність, а часом - як те, що я "нічого не роблю". Багато хто не розуміє, як я можу спати, якщо дитина хворіє. А я - можу. Навіть між вимірюваннями температури. Дитина заснула - коло неї заснула я. Або ж - напоїла і заснула поряд, раніше від дитини. Адже якщо я не посплю, то не зможу належним чином піклуватись про них і про себе завтра.
Спокійна мама - це буферна зона між маленькою прекрасною дитиною і не завжди сприятливим та розуміючим світом. Спокійна - не означає, що не має про що хвилюватись. Натомість - ОБИРАЄ НЕ ХВИЛЮВАТИСЬ. Для того, щоб всім було краще. Для того, щоб ефективно діяти в разі потреби. Щоб об'єктивно цю потребу визначити. Щоб бачити на крок вперед, а мама більшої кількості дітей має бачити на стільки кроків уперед, скільки малят у неї є.
Залізна леді, скажете ви. Ну, що поробиш, яка є. Залізовмісне харчування впливає :)
Всім бажаю спокою, який порушуватиме хіба що весняна романтична розпелеханість :)

Ти_ж_вагітна: про Право Бути Собою

Люди загалом схильні судити інших. Шепотітись за спинами. Розпускати чутки зі своїх припущень. Це зручно робити про будь-кого, а особливо - про когось, хто відрізняється. Або - про того, зміни в чийому житті дуже явні і приховати їх неможливо.
Наприклад, про вагітних.
Ти ж вагітна! - ця суспільна медаль достатньо розпечена, щоб лишати тавро. Усі довкола значно краще за тебе саму знають про те, що тобі можна, чого не можна, що ти мала би робити і чого не мала би, що ти повинна відчувати, що розвивати ,чого навчатись і про що думати.
Саме з цих вигадок і сторонніх домислів, а не з реального стану справ, - складається це уявлення про вагітних. Буцімто це круглі істоти зі зниженим IQ, які думають лише про пологи і про дітей; занять у них приблизно три: відвідини лікаря, йога для вагітних і поїсти; вони скрізь чогось вимагають - пільг від держави, місця в транспорті, фінансового забезпечення від усіх можливих джерел, щоб "повноцінно присвятити себе материнству". Вони зобов'язані бути постійно в хорошому настрої - 1) "заради дитини"; 2) "тому що діти - це найбільше щастя", 3) продовжуємо в тому ж дусі до нескінченності. А головне - якщо ти вагітна і смієш бути в нехорошому настрої, не цінувати напоказ і на прапор дар материнства, не думати весь час лише про дітей, - значить, не так-то ти і хотіла цієї вагітності. І все рівно на твоє самопочуття. З самопочуттям вагітних взагалі все просто: всі вагітні мають почуватись дуже добре, але рухатись дуже повільно. Якщо ж вагітна почувається погано - вона має бути в лікарні і не харити своїм синім виглядом оточуючих. Псують, бач, уявлення про щасливе дітонародження! Закрити їх в баню і хай не висовуються.
А ще - вагітні мають хотіти ("мають хотіти" - це взагалі ключове слово про вагітних) фотографувати свій живіт, вести всякі там рожеві щоденники, спілкуватись з іншими вагітними. Звісно, лише про вагітність і пологи. Якщо ж у них інші зацікавлення, вони не хочуть фотографуватись, - це ще одна ознака небажаної вагітності. Ну що поробиш, плодяться всякі безвідповідальні, поки нормальні порядні люди роками планують.
Лікарів вагітна має слухати з розвішаними вухами. Ну звісно, пологи - це ж майже операція ,медичний процес. Щоб все було добре, головне - це хороший лікар. Тому що ближче до пологів, то більше вона має проводити часу в усяких установах охорони здоров'я. І почуватись при цьому добре, а охати тільки від усвідомлення важливості свого стану.
А ще - в усіх цих установах її має супроводжувати чоловік, обов'язково - з обручкою, або мама - обов'язково зі схвильованим (допускається - страждаючим) і усвідомлюючим всю важливість і пафос моменту виглядом. Ну, те, що в супроводжуючих має бути гаманець, не обговорюється.
Якщо ж ти скрізь сама - ну, сорі, але тут вже про плановану, очікувану вагітність не йдеться.
А, і ще про вигляд. Якщо ти_ж_вагітна, то по тобі має бути видно все, від чого ти відмовилась заради дитини. Нефарбоване відросле волосся, балахонисті безформенні речі, светр чоловіка і джинси для вагітних - вкупі з втомленим виразом обличчя людини, яка відмовилась від кави і чаю про всяк випадок, якраз підійдуть. Увага, настрій при цьому має бути прекрасний! Що значить - тяжко? Не треба було тоді вагітніти!
А що це робить бегемотиха у відділі еротичної білизни? Ти_ж_вагітна має носити виключно бавовняну, яка "оптимально виконує гігієнічні функції". І речі по фігурі тобі зовсім ні до чого, ну яка, зрештою, у вагітної фігура. І головне - навіщо вагітній бути сексуальною? Ти що, не читала книжку про те, як знижується лібідо, як шкодить секс підчас вагітності дитині? А що ти взагалі читаєш? Не забувай: тільки і виключно - про вагітність, дітей, грудне вигодовування і крапка. Ну, щодо сексу, на доношеному терміні можеш погоджуватись на нього як на медичну процедуру. Суто заради користі, ніяк інакше. До речі, хай чоловік звикає. Після пологів порядні жінки ледь погоджуються на "це" за пару місяців.
Ну і присутність батька дитини на пологах. Отого з обручкою, який скрізь ходить за тобою і носить твою куртку. Не забудь затягнути його на курси і впросити бути на партнерських пологах. Можна сльозами, можна в будь-який спосіб. Треба ж йому показати, як дістаються діти. Щоб більше поважав. Ну так, саме ж для цього і "беруть чоловіків на пологи". На слові "беруть" мені яскраво уявляється, як бідолаху тягнуть за пасок штанів.
Ясна річ, що такі дурниці, як професійне зростання, громадянська позиція, власна думка навіть - мають давно покинути тебе, поступившись місцем памперсам і "як правильно дихати підчас пологів".

На цьому місці я припиняю стібатись. Принаймні, роблю для цього все можливе.
Тому що насправді вагітність - це час, коли найбільш природно і нормально - це бути собою. Напевно, як кому, а мені усвідомлення, що я тимчасово - 2 людини в одній - дає відчуття невичерпної сили. Того, що я достатньо міцна, щоб дати захист малюсі в утробі і собі. Того, що я не мушу відповідати чиїмось уявленням і очікуванням.
І я залишаю за собою найголовніше зі всіх прав на світі - Право Бути Собою. Навіть підчас вагітності.
Це - право на
мої яскраві нігті
мій настрій, який не вписується в канони
мереживну білизну і панчохи
мої тверді переконання
всі мої зацікавлення, які жодним чином не стосуються дітей
всі мої жарти, які жодним чином не пасують "нормальній вагітній"
моя сила і мій спокій
моя книжка, яку я пишу зовсім не про дітей і не для дітей
бажання чи небажання когось бачити на пологах
І ще багато, багато іншого.

А ще - мені все рівно, чи вважає хтось мою вагітність планованою, мою дитину - очікуваною тощо. Адже право на особисте життя - це частина права бути собою. Жити так, як вважаєш за потрібне. Народжувати в такому віці, таку кількість дітей і в такому сімейному статусі, в якому вважаєш за потрібне. Право на привабливість. Часом - право на самотність. Я ні в кого не прошу забезпечення для себе і дітей, і нікому не дозволяю лізти в наше життя з висновками. І напевно, ця свобода відрізнятись і знати собі своє - це найдорожче, що є у мене сьогодні. Те, що дозволяє мені бути впевненою і спокійною. Або - неспокійною. На це я маю право також.

І я не заперечую, що рожеве, кругле і фотосесії - це чиєсь щире бажання. Рада за всіх, кому свої бажання вдається здійснити. Особливо - якщо при цьому власні бажання не приміряються на інших. Бути собою, без страху і упереджень - напено, найголовніше річ. Навіть коли ти_ж_вагітна.

Без сподівань на розуміння.
Щиро Ваша,
Їжача Мама.

"Залізні" леді: про друзів і ворогів гемоглобіну підчас вагітності

Це знову ми - Їжача Мама і її малюк. Хоча, малюк вже цілком означений - це дівчинка. Звемо її наразі Малюся Ігорівна, бо вона надто велика і відчутна, щоб звертатись без по-батькові :)
Минає 30й тиждень нашого з нею спільного життя, і це типовий термін, на якому вагітні мають трабли з гемоглобіном і вирішують їх у різний спосіб. Давайте про це поговоримо.

А чи трабли - справді трабли?
Ми з вами вже домовлялися, що цифри підчас вагітності - це лише цифри? Окремо від самопочуття, динаміки, кореляції з іншими показниками вони не можуть розглядатись, і самі по собі нічого не означають. Якщо не домовлялись - то давайте домовимось. В цьому контексті не бійтесь ЦИФР гемоглобіну, особливо на терміні 28-32 тижні. Це час, коли об'єм крові різко збільшується, дитина сильно росте, і загальна кількість Вас+малюка настільки міняється, що змінюються концентрації усього. Це все одно що робити компот з ложки варення у філіжанці чи півлітровому горнятку води. На відміну від води і варення, компоненти крові створені так, щоб з часом відновити фізіологічну норму. Але це - з часом. А ближче до 30 декретних тижнів майже кожна жінка відвідує свого лікаря і отримує "діагноз: анемія вагітних".
За діючим протоколом, між іншим, анемії поділяють на ступені і фактично медикаментозне лікування не має бути призначене, якщо показник гемоглобіну більше 89. Але тут важливо враховувати нюанси. Високі люди гірше переносять зниження гемоглобіну, ніж мініатюрні. Тому ті ж 95 можуть відчуватись мені і чарівній вагітній дюймовочці зовсім по-різному. А найголовніше - це самопочуття. Симптоми, які заважають жити повноцінним життям - це сигнал "треба щось робити": втомлюваність аж до повної неможливості встати з ліжка; втрата свідомості і запаморочення, чорно в очах при зміні положення тіла, сильна задишка. Так, скорше за все це мине саме собою в 34-35 тижнів, питання лише як пережити той час і чи не зашкодить дитині мамин стан.

ми ніколи не з'їмо стільки заліза з їжею
?
Розповсюджений міф - про те, що штучні вітаміни є необхідними тому, що ми ніколи не зможемо спожити таку кількість їжі, щоб з неї засвоїти все необхідне.
Нонсенс. Просто - нонсенс. Чую цю фразу ще від першої вагітності, і вже дуже давно розумію, що питання стоїть не у "скільки з'їсти", а у "скільки засвоїти"

і ось тут закопана відповідь. Як же засвоїти?
Насправді залізо міститься в таких неочікуваних і геть незалізних на перший погляд продуктах як гречка і пшоно. Натомість популярний "піднімач" гемоглобіну - гранат - є лише активізатором залізовмісних сполук. Про це говорять небагато, і вже майже зовсім не говорять про те, що заважає нам засвоїти залізо. А якраз в них і вся сіль.
Я абсолютно не претендую на істину. Є багато джерел, які аналізують сполучуваність макро- і мікроелементів для оптимального засвоєння. Розповім те, що перевірено на собі і що справді працює.Знайомтесь: тихі і непомітні вороги засвоєння заліза. На час боротьби за підвищення гемоглобіну потрібно підписати з тими ворогами невеличкий пакт про ненапад. І - ось яким чином:
- молоко. дивно і майже образливо, але гречка - залізовмісний продукт, а гречка з молоком - кальційвмісний продукт з незначним вмістом заліза. Цільне молоко загалом не конче корисне дорослим. Якщо молоко є Вашею забаганкою, - розпаралельте в часі вживання "залізної" їжі та молочного. Приміром, до 12 - тільки залізне, після 14 - можна молочне.
- кава, чай, шоколад. Ах, шоколад! ну за що? Правда невблаганна. Навіть безкофеїнові чаї і кава заважають засвоєнню заліза. А натуральна кава взагалі блокує. І оскільки кава проводить в шлунку значно більше часу, ніж ми звикли думати, - ро "розпаралелювати" каву і залізовмісні продукти треба ґрунтовно: не менше 2 годин між споживанням кави і залізовмісного.
- сорбенти - як ліки так і єжа. Вони втягують і виводять не лише шкідливі, а і корисні речовини. Популярні харчові сорбенти - насіння льону, висівки. Про вживання їх, на час лікувального залізовмісного харчування краще забути. Це ненадовго, і не нашкодить - тим більше, що залізовмісні овочі та фрукти багаті на клітковину, тож сприятимуть роботі ШКТ та природному очищенню організма.
- препарати кальцію. По-перше, в засвоєнні кальцій і залізо є антагоністами. По-друге, більшість препаратів кальцію, і природний кальцій є мікросорбентом.
Ну і коли особисто мені треба підняти гемоглобін всерйоз, - я розпаралелюю залізовмісне і кисломолочне. Ви не мусите цього робити, але мені відчувається, що молоко навіть в кислому вигляді не конче сприяє меті.
- крохмалисті овочі, надлишок цукру і борошна, здоба. Ця їжа сповільнює засвоєння будь-чого. Тому її ніколи не шкодить мінімізувати.

А де ж про м'ясо? Думку про те, що з тваринних продуктів залізо засвоюється краще, я поважаю. Але підтвердити не можу. По-перше, тому, що так сталось, що я 5 років практично не вживаю м'яса і риби. По-друге, рівень гемоглобіну у мене був найвищий саме в ту вагітність, в яку я не їла тваринних білків, а по сезону об'їдалась ягодами. Прошу не робити жодних висновків про шкоду м'яса з моїх дописів, це просто власний досвід і власна харчова інтуїція.

І нарешті - друзі гемоглобіну і з чим їх їдять:
- ягоди, свіжі і заморожені. В залежності від сезону. Смородина, чорниця, журавлина, брусниця, обліпіха. Шикарно піднімає гемоглобін зелений аґрус - причому не конче пристиглий. Як правило, якщо у вагітної анемія - її тягне об'їсти незрілі плоди, і якщо мати міру - з того буде лише користь. Ягоди можна їсти просто так, а можна додавати в салат. Салат з квашеної капусти і тертого сирого буряка, заправлений олійкою, цибулькою і чорним перцем, посипаний журавлиною, - можна з мискою разом з'їсти!
- буряк. Практично лікувальна рослина при анемії. І вживати його сік треба саме як ліки - в правильний час, правильну кількість і правильного приготування. Готувати найкраще на пластиковій терці (важко, але зберігається користь) і відтискати через марлю. Пити натще зранку і за 30-40 хв до прийому їжі в денний час, трохи менше 1/3 склянки на прийом. Я ще на ніч можу випити трохи.
А у вареному вигляді це чудовий салат. Просто буряк і яблуко, або буряк, чорнослив, часникова олійна заправочка. Або з горішками. Салатів з сирною і йогуртною заправками я не їм в період, коли треба підняти залізо. А взагалі - їх теж є багато рецептів.
- яблука. Сирі і печені.Яблуко, розрізане навпіл, у вибрану серединку насипати темних родзинок і запекти - готовий чудовий десерт! Мені навіть цукрити не хочеться.
- гречка. Загалом - в будь-якому вигляді, крім з молоком. Але найлікувальніша - зелена намочена. Намочувати в питній воді достатньо 2 години. Мені смакує і допомагає.
- зелень Шпинати, салати і іже з ними кропи і петрушки. Якщо сезон молодого буряка - його листя.
- сухофрукти. Курага, чорнослив, сушені ягоди. Сушене яблучко. Пастили з сушених ягід. Смачного!
- йодовмісні рослини. Йод активно співпрацює з залізом та фолієвою кислотою. Крім водоростів і морепродуктів його у великій кількості містить хурма.

Насамкінець, скажу, що гемоглобін у вагітних недарма нижчий від такого в "нормальних" людей. Рідкіша кров нам потрібна для того, щоб обидві системи кровообігу (матері і дитини) функціонували добре. Завелика кількість зв'язаного заліза є прекрасною їжею для бактерій, і підвищує ризик септичних ускладнень після пологів. Тому повторюсь, що піднімаючи гемоглобін, ми не женемось за цифрами, а бажаємо нормалізувати самопочуття до комфортного. Тож - будьмо здорові, бадьорі і в міру "залізні" :)
щиро Ваша
Їжача Мама.

Діабети вагітних або Ще один привід жити без компромісів

Як дітки говорять на заставці популярного телешоу, "діабет - це коли їдять багато солодкого і хворіють"?
Хотілось би, щоб цього визначення було достатньо і пересічній людині не було потреби знати  більше. Та нажаль, реальність є інакшою. Чому ми згадуємо про діабети в контексті вагітності? Не лише тому, що в цьому особливому стані всім аспекти здоров'я варто приділяти більше уваги. А і через те, що "недообстеженість" пересічних українців таки має місце, і чимало жінок дізнаються про свою хворобу саме проходячи рутинні обстеження вагітних. Що робити, побачивши ненормові цифри глюкози в крові? Що робити, щоб зменшити ймовірність їх побачити? Чи існує дієва профілактика і на що звернути увагу в невагітному і вагітному стані, щоб вчасно вжити заходів? Давайте поговоримо. Чому я вважаю себе в силі підняти цю тему - тому, що на фоні сильного стресу мала стрибок цукру в крові до 10 ммоль/мл в невагітному стані, і добре, що це було зафіксовано і я змогла вжити заходів. Потім підчас вагітності другим сином цукор в крові до третього триместру постійно був по верхній межі норми, і мені знадобилось багато всього дослідити, щоб триматись в порядку і народити здорову дитину. Після пологів ми міряли цукор і мені і йому до року регулярно, і, на щастя, все гаразд.
Але свою формальну "групу ризику діабету", яку ставлять більшості жінок з "народженням крупного плода в анамнезі" я сприймаю всерйоз, як і все стосовно здоров'я загалом.
Різні і неоднакові. Ви вже помітили, що я двічі написала "діабети" в множині, і це не тому що я двічі обдрукувалась. Річ у тім, що підчас вагітності може як виникнути власне гестаційний діабет, так і маніфестуватись діабет іншого типу. Говорячи про "діабет" ми насправді маємо на увазі сукупність симптомів різного походження. І поводитись з ним варто також по-різному. Так, діабет першого типу і аутоімунний діабет мають складну і недосліджену природу виникнення, гострі прояви і високі ризики швидкого розвитку ускладнень. Тому досягти стабільності чи ремісії в цих випадках без лікаря навряд чи вдасться, як і поставити точний діагноз. В кожному разі, якщо правильно зданий аналіз крові на цукор показав високий результат, і глікований гемоглобін також підтвердив, що останнім часом цукрів у крові було забагато, - відвідати лікаря треба обов'язково, як вагітній, так і будь-кому. Тактика лікування буде дуже відрізнятись в залежності від точного діагнозу. Тому це той випадок, коли самостійна здача аналізів може і є похвальною, але самодіагностикою і тим більше - самолікуванням займатись я дуже не раджу.
Хвороба способу життя. Трохи спокійнішими (при правильному підході) і керованішими є діабет другого типу та власне гестаційний діабет, який є своєрідним його різновидом. Другий тип діабету походить більше зі способу життя, ніж з генетики, тому головне його лікування полягає власне у корекції способу життя. А при гестаційному діабеті гормони знижують чутливість організму до власного інсуліну, і проблема в більшості випадків вирішується сама собою, з народженням дитини. Тим не менше, вагітність з гестаційним діабетом повинна бути під контролем, причім найголовніше - під самоконтролем, - щоб не виникли ускладнення.
На що зважати. Що ускладнює діагностику діабету у вагітних - це те, що самопочуття здорової вагітної може бути дуже, ні, ДУЖЕ різним. Голод чи відсутність апетиту, стрибки настрою, спрага (особливо при вагітності в літній період). Через нормальне для вагітних часте сечовипускання можна запросто пропустити поліурію.
Тому коли питання стоїть: здати чи не здати кров на цукор - для себе я відповідаю практично завжди "здати", а всім іншим скажу от що. Це той аналіз, працювати з результатом якого нам під силу. Тому це знання може принести реальну користь. Крапка. Далі вирішуйте самостійно. Але будь ласка, замисліться про ризик діабету, якщо:
- часом відчуваєте необґрунтовані напливи агресії;
- пити хочеться так сильно, що шлунок заповнений водою, але спрага все ще є,
- сухість шкіри спричиняє відчутні незручності,
- маєте тенденцію "непритомніти від голоду",
- набираєте дуже багато ваги. Так, це реляційний показник, абсолютно не обов'язкова як наявність ЦД при великому наборі, так і його відсутність при малому. В мою "ризикову" вагітність я набрала 5 з половиною кг за 42 тижні. А глюкозу в крові мусила пильнувати постійно.
Трохи про діагностику. Отже, ми перевіряємо кров "на цукор". Нерідко трапляється, що підчас вагітності здаємо цей аналіз чи не вперше у житті. З одного боку - добре, що раніше не виникало потреби. З іншого - ми не знаємо "свого робочого" рівня цукрів, та індивідуальних факторів, які на нього впливають.Тому якщо рівень цукру в одноразовому аналізі по верхній межі або навіть трохи поза нею, - це не обов'язково означає системну проблему. Звісно, якщо не йдеться про -надцять мМоль глюкози в мл крові. Невеликі відхилення від норми можуть бути сигналом або загалом неправильно побудованої системи харчування, або - того, що в найближчі до аналізу дні мали місце харчові чи алкогольні (у випадку вагітних - здебільшого, харчові) надмірності, і організм з ними не впорався. Не знаю, хто придумав оце "їсти за двох", але шкідливішої поради для вагітної просто годі вигадати. З нестримними одноразовими забаганками дуже не попрацюєш, але значно шкідливіше - коли вагітна "запихає" в себе їжу ледь не насилу, щоб досягти тої вигадано-необхідної кількості. Рівень "цукру" - це видимий наслідок споживання всіх калорій, а не лише солодких.  Тому перше питання до межевих результатів - "а чи ми не переїли ввечері перед аналізом". Загальні ж рекомендації показового аналізу крові на цукор зводяться до наступних:
- здавати кров натще. Зуби чистити можна :)
- голодування перед аналізом 8-14 годин. Не більше! За більшу кількість часу без їжі в хід піде цукор з запасу і інші процеси, які впливають на результат. І не менше, щоб цукри з попередніх прийомів їжі встигли переробитись.
- звична дієта та звична фізична активність протягом 3 днів перед аналізом. Це справді не час для різких змін. Ні, не нашкодить відмовитись від печива чи тістечка, але з іншого боку - якщо Ви їсте їх щодня, то, може, саме час побачити, до чого це призводить?
- не хвилюватись перед здачею аналізу. Факт, що підшлункова - виробник інсуліну - реагує на стрес, - є незаперечним.
Що робити, якщо у Вас гестаційний діабет. Тобто, якщо один аналіз поставив здоров'я під сумнів, а інший - підтвердив діагноз. По-перше, знайти лікаря, який лікуватиме не аналізи, а Вас. По-друге - інформаційно підготуватись, адже коли гострота стану буде знята, основна робота буде за Вами. По-третє, придбати глюкометр. Або орендувати хороший, якщо є така можливість. В кожному разі, весь перший час після постановки діагнозу Вам знадобиться дуже багато перевірок рівня цукру, щоб визначити його індивідуальну залежність від їжі, фізичної активності, пори доби, чаю і кави тощо. Озброївшись знаннями, буде легше побудувати дієту і систему фізичних навантажень.
Якщо загалом - дієта при ГЦД є здоровим збалансованим харчуванням. Обмеження сприймаються нелегко, але до них цілком реально звикнути. Тож якби раптом хтось призначив дієту "випадково" - шкоди від неї при правильному підході точно не буде. Загалом, в сучасних реаліях діяльної відповідальності за своє здоров'я забагато не буває. Тож нема різниці, що саме стане поштовхом для свідомого життя без компромісів. Адже відповідальність за себе несемо тільки ми самі.
ГТТ. Глюкозотолерантний тест, який призначають рутинно всім вагітним в останні роки. Думки розходяться, і однозначний спротив викликає змушування проходити це обстеження підчас вагітності, коли натще нерідко і так піднуджує. Ну, це мій блог. І я здаю ГТТ раз на півроку взагалі, незалежно від вагітності, тому що у мене група ризику діабету. Тому я від нього не відмовляюсь. І взагалі, моя позиція - що ретельніше стежити за здоров'ям в невагітному стані, то від більшої кількості всього можна відмовитись у вагітному.
А я - що? Я - нічого :) В мене 26 тижнів вагітності, я вже добре знаю свій організм і наразі рівень цукру в моїй крові у нормі.  Протягом наступних 2 тижнів я планую узаконити свої стосунки з державою - стати на облік вагітних. І тому наступний плановий ГТТ буду проходити за скеруванням, в загальному порядку. І все у мене буде добре. І у вас теж :)
Почуємось.
Щиро Ваша,
Їжача Мама.

Три звичних слова або Скільки Треба Знати

23 тижні. Час - коли до пологів ще ціле життя, а до контакту з системою охорони здоров'я для оформлення документів - зовсім трохи більше місяця.
Хочеться, щоб і фізіологічна і бюрократична частини пологів минули якнайлегше. Для цього, як показує практика, потрібно дечого вчитися і дещо добре знати. От тільки питання: скільки треба знати, щоб почуватись впевнено? Не знаю, чи існує на нього однозначна відповідь, та спробую дати свою.
Коли жінка починає вживати медичні терміни і перепитуватись у фахівця якісь конкретні речі, лікар зазвичай нервує. І я його розумію. Тому що медична освіта а-ля "7 сезонів доктора Хауса і всі сезони "все буде добре""  вкупі з самолікуванням - це велика і системна проблема суспільства, розгрібати яку приходять вже до справжніх лікарів. Втім, інша крайність - не знати абсолютно нічого ані про свій організм ані про фізіолочні зміни в ньому - може також бути некорисною. Адже приходячи до лікаря, ми часом думаємо, що сядемо, розслабимось, а він нас діагностує і полікує. Та насправді ефективне рішення чи грамотне спостереження може бути лише результатом співпраці. Ми себе знаємо все життя, а лікар бачить нас 15 хвилин прийому. І було б дуже незле, якби ми знали, що важливого можемо розповісти і запитатись протягом цих 15 хвилин.
У випадку з очікуванням дитини - абсолютно все відбувається всередині жінки. Всередині її непрозорого живота та непрозорої голови. Об'єктивно оцінити всі процеси ззовні - це практично магія, яка у більшості випадків і непотрібна. Натомість, якщо є потреба справді щось відслідкувати - то робити це має лише сама мама. А отже, без самоосвіти їй не обійтись.
?
Ну навіть така банальна річ, як термін вагітності. Особисто для мене дивина (крім всяких складних випадків) - дізнаватись про свій термін від лікаря. Оцей момент, коли, знаєте, гінеколог бере календар, олівець (або смартфон, або спеціальне таке паперове коло) - і починає рахувати тижні. А потім урочисто повідомляє дату очікуваних пологів. Потім жінка піде на УЗД, і там їй також скажуть дату. І на певному терміні дата, яку назве грамотний лікар УЗД, може бути точнішою за ту, яку начаклують по календарях і калькуляторах. Та все одно, це - зовнішній показник.
Якщо спостерігати за своїм здоров'ям, ознаками плідності тощо, - то дати і терміни повідомити мала би сама вагітна...
З урахуванням індивідуальної фізіологічної тривалості вагітності 38-42 тижні (за протоколами МОЗ України, в інших країнах, приміром, Канаді, припустима розбіжність складає 37-43), урочисте "визначення дати" взагалі втрачає зміст. Ну то для чого тоді прискіпуватись до цифр? На перший погляд, непотрібно. Але навіть при сучасному доступі до інформації інтернет рясніє питаннями схвильованих вагітних:" в мене сьогодні дата пологів, а нічого не відбувається, що робити?" Та історіями про те, як за календарними датами викликають пологи медикаментозно, а потім героїчно рятують всіх учасників процесу... Якби до дат так спокійно ставились і лікарі, з якими мама співпрацює (підчас фізіологічної вагітності ми співпрацюємо, а не лікуємось), можна було би на них не концентруватись. Як і на будь-чому іншому.

Взяти навіть загальний аналіз крові. Що означає показник гемоглобіну в капілярній крові натще?
Чи будь-яке інше обстеження. За яких умов можна сказати, що глюкозотолерантний тест проведений коректно?
Чи навіть опитування вагітної при взятті на облік. В яких випадках питання про кількість статевих партнерів чи вік початку статевого життя має зміст?

З моїх спостережень - до вагітної нерідко ставляться як до людини, яка нарешті змушена раз в ніколи відвідати лікарів. І намагаються "прогнати" її по статистиках, обстеженнях та аналізах максимально. Нажаль, вказівки "згори" ще не віджили своє. І в такій ситуації показати відповідальне ставлення до свого здоров'я - значить збільшити шанси на конструктивий діалог.
Самоосвіта вагітної - це не озброєння для війни з лікарями, це шлях до порозуміння зі своїм власним організмом, в якому живе тепер і ще як мінімум один організмик.
За першою освітою я - молодша медична сестра, і в цій сфері я проходила практику, і навчалась за бажаннням, покликанням і зацікавленням. Тому мені в принципі приємно і пізнавально опрацьовувати медичні статті, дослідження, статистики. Звичайно, що стільки інформації потрібно не всім, та і мені в житті воно придається хіба для власного розвитку (повторюсь, я - противник самолікування). А скільки ж тоді треба знати вагітній? Треба, напевно, конкретизувати свою думку.

Я вважаю, що достатній мінімум існує, і визначається досить просто. Вагітність - фізіологічний процес. А отже, кожне медичне втручання протягом вагітності, навіть обстеження, мають бути обґрунтовані. Йдучи на кожен аналіз - знати 1) що це за обстеження навіщо воно мені; 2) наскільки воно інформативне, яка його доказовість; 3) і  що я робитиму з його результатами, - ось, напевно, головний момент "мінімальної достатньості знань".
Інша річ, що для власної зручності і психологічного комфорту варто ці знання здобувати на крок раніше, адже шукати інформацію поспіхом "по ходу" - не найкращий варіант.
А головною мотивацією трохи повчитися, на мою думку, є відповідальність. Яку несуть тільки батьки дитини і найбільшою мірою - вагітна мама. Розділення цієї відповідальності з лікарем - це ілюзія, діляться лише конкретні завдання, а рішення завжди за нами.

Наостанок передбачаю, що мені можуть відповісти "Звісно, тобі легко, бо чекаєш четверту дитину. А з першою ти не була така впевнена і покладалась на лікарів", але це неправда. Зараз мені, звісно, у чомусь спокійніше через позитивний досвід, але у чомусь страшніше - через негативний. Конкретно ця вагітність - повністю моя відповідальність, мій вибір, і вирішення всіх складнощів з нею - виключно моя справа. Так, на першу дитину виключно під свою відповідальність я би навряд чи наважилась. Хіба що в цьому і полягає цьогоразове "тобі легко"(взагалі - якби за кожну почуту цю фразу я отримувала цеглину, то у нашому місті стало б на одну новобудову більше).
Ресурси, де інформацію отримати, ми обираємо самі. Нема "курсів, де точно навчать" чи "універсальної книги для всіх". Базою мають бути факти, досвід та дослідження з високим рівнем доказовості, рекомендації ВООЗ а вже авторство статей не таке важливе. Втім, популярність серед читачів та схвальні відгуки також дещо означають.

Моє відповідальне ставлення до здоров'я, самомоніторинг і ставлення до відвідин лікаря як до співпраці почались задовго до планування дітей. Навіть якщо конкретизувати - про жіноче здоров'я, - то я пригадую здивування гінеколога, коли на огляді я завжди мала з собою календарик, список ліків, які приймала, з діючими речовинами і дозами, результати загальних аналізів, якщо в цей період здавала їх, тощо. Так наша розмова мала значно більше змісту. А те, що лікар дивувалась, означає, що такий підхід до власного здоров'я усе ще є нетиповим. На превеликий жаль.

Давайте трохи вчитись. Щоб хоча би уникнути сакраментального:
"Дохтор, пошукайте щось в моїй крові"
"я ж здав аналіз, там ВСЕ має бути видно"
"Ви ж лікар, маєте знати"
Бо на попит поспішає пропозиція - і всіх нас благополучно "полічать", "виносять" і "народять".
Будьмо здорові, будьмо свідомі, будьмо освічені.

Щиро Ваша,
Їжача Мама

22 тижні. Краса, сила і партизанистий малюк.

А Ви почуваєтесь привабливою підчас вагітності?
Очікування дитинки приносить зміни. Деколи - неочевидні. Деколи - динамічні і різні. Деколи декому може здатись, до якщо дитинку чекаєш вже четверту, то знаєш про ці зміни все. І - тут-то ти і попалась, красуне!
Цей малюк прийшов у серпні. Сонце нещадно палило, і тому я спершу подумала, що моє волосся попросту трохи вигоріло. Але ні. Почалась осінь, а воно продовжувало жовтіти. Таким попсовим жовтим кольором, ще і біля коренів! "Ааа, мій шляхетний попелясто-русявий тон, ти куди?" - думала я, усе менше впізнаючи себе в дзеркалі. Втім, тоді був період жорсткого токсикозу і загрози, тож насправді думала я про це не весь час.
Водночас з "тонуванням" волосся зміни стали відбуватись зі шкірою. Моє ластовиння, яке зазвичай не "робить" моєї зовнішності, стало яскравішати і зливатись у плями. А від токсикозу, точніше, від його душовивертаючих наслідків, обличчя вкрилось ще і точковими крововиливами. Зізнаюсь, був день, коли я не виходила з квартири, і в перервах між біганиною до сантехніки видивлялась в інтернет-магазині всякі гіпоалергенні тоналки. Я почувалась прибитою.
Власне, несподіванкою були не самі по собі зміни, а відхід від стандарту. Токсикоз, слабкість, 80/40 - це вже було. А жовтого волосся і крапатого фейсу - не було. І живота у 8 тижнів - теж.
О, цей живіт. Я кільком знайомим розповідала про бажання цього малюка та про страхи щодо вагітності - і коли буквально за 2 місяці від розповідей фігура почала мінятись, вони подумали, що я прибрехала і хотіла просто "гарно виправдати зальот". Ну, бо планувати четверту дитинку "в наш час, в наших реаліях" - це анріал. Та про це і про інше "нереальне" можна писати окремий пост, що я, напевно і зроблю. А факт лишається фактом. Талія 62 см попрощалась зі мною одразу після тесту, незважаючи на те, що через токсикоз я часом по пару діб голодувала. Частина цієї ваги та об'ємів прийшла водою, і мої здогадки щодо цього - тільки так можна було стабілізувати тиск на межі "состоянія стоянія". Бо при менше 90/50 я зазвичай падаю нагло. А я стала круглішати і триматись на ногах.
Втім, до першого УЗД, яке ми зробили в 15 тижнів, ми були майже переконані, що малят - двоє. Мене і досі про це перепитують, але тепер я вже знаю і сама: дуже чітко відчуваються рухи лялі. Ніжки - п'яточки, колінка, голівка штовхається, а ручки дрібно шкребуться. На тому УЗД в 15 тижнів я вперше в житті побачила щось надзвичайне: коли датчик наблизився до інтимних частин тільця, лялюська схрестила ніжки. І так тримала до кінця обстеження. "Нічого не можемо зробити," - знизала плечима лікар. Зрештою, я прийшла і не по те й не через те, і результатами була дуже задоволена.
Потім вся моя сім'я перехворіла на якийсь сильний сезонний вірус, і в другого сина була дивна висипка на обличчі. Якщо до тієї висипки я вагалась щодо "експертного" УЗД, яке проводиться у 18-22 тижні, то побачивши її, лише чекала одужання нас всіх і можливості відвідати лікаря знов. На щастя, наша хвороба виявилась не краснухою і наслідків кількаденної температури і кількатижневого кашлю дитя не має. Але ви би бачили, що трапилось, коли я попросила подивитися стать! У місці дотику датчика на животі піднявся горбик. Це ляля ніжкою відсунула апарат. І так кілька разів Лікар піднімав датчика, пересував, в цей час
ляля крутилась так, що я ледь могла влежати на місці. Результат - у нас здоровенький величенький на свій термін... Хтось. І дуже сильний хтось. З попередніми дітками на цьому терміні живіт ще не міг стрибати сам собою. А це маля може і не таке. Його сила переходить і на мене, зміцнюючи мій характер і даючи мені більше спокою та впевненості. Я постійно це відчуваю.
Так що ж далі сталось з жовтим волоссям? Нарешті відбулось звичне і знайоме для мене диво. Волосся трохи потемнішало, а шкіра трохи посвітлішала і стала чистою. Таку вагітну себе я вже знала. Хоча - не таку. Цього разу звична для мене впевненість в собі просто зашкалює. Я страшенно себе люблю, з приємністю себе доглядаю, одягаю і зачесую. Вага продовжує набиратись стрімко і ходити через це дуже нелегко. Взагалі, дуже багато фізичних дискомфортів. Але я.. гарна - та і все :) І не "як для вагітної четвертою дитиною", а просто так, безвідносно.
Ось такі вони, мої 22 тижні. Ми з партизанистим малюком вітаємо всіх з Новим роком а себе - з тим, що нарешті спромоглися розпочати цей блог. Обіцяємо ділитись роздумами і спостереженнями регулярно і сподіваємось, що це не буде розмова самих з собою :)